ОмскАвтоСклад

Гусарівська сільська рада Балаклійського району

Головна

    Село Гусарівка – центр сільської ради, розташованого за 12 км. від районного центру та залізничної станції Балаклія. Через село проходять автошляхи Балаклія-Петрівське, Балаклія-Червоний Донець та Балаклія-Чепіль. 

    Гусарівка є одним з найкрупніших населених пунктів Балаклійського району. Історичні відомості  села знаходимо  приблизно з 1685 року. При в'їзді  в  село, де зараз знаходиться пам’ятник-обеліск  на честь  солдатів, офіцерів та генералів, які полягли в боях влітку 1942 року  під час Великої Вітчизняної війни, був розташований  сторожовий  дозор Гусарівського полку, про що свідчили передуючи казармам військові склади, які збереглися до 1890 року.   

    Ймовірно від назви Гусарського полку і пішла назва – Гусарівка. Земля, якою користувались солдати в районі "копанок" та "садків" звалась солдатською. Це були найкращі землі. По лівобережжю річки Чепілька селились українці, по правобережжю – росіяни, що зберегло говір та належність яскраво вираженої  національності.

    Населення, з самого початку існування, займалось сільським господарством, кріпосним село не було. Експлуатувала населення військова старшина, а  потім куркулі. До встановлення  Радянської влади  в селі було 11 куркульських господарств, яким належало  більш як 600 га кращої землі. Селяни сплачували земельну подать зерном с десятини і грошима в казну.   

     У 1819 році в селі була встановлена Радянська влада. Першими організаторами боротьби за встановлення Радянської влади були наші односельці: Сокольцов Трохим Йосипович, Глущенко Платон Андрійович, Бичок Тимофій Макарович, Ковтун Савелій Ісайович, Захаров Йосип Варламович, Васенко Поліна Самойлівна, Кощеєв Семен Омелянович.

    Активну  участь приймали  в боротьбі проти інтервентів і внутрішньої контрреволюції з бандами Махно, Марусі та  встановлення  Радянської влади Кореневський  Мефодій Дорофійович, Шевченко Пилип Михайлович, Чаговець Павло Макарович. На території сільської ради встановлено пам’ятник учасникам громадянської війни.

    В селі був партизанський  загін, яким керував Теплов Олександр Андрійович та Сокольцов  Трохим  Йосипович.

    Першим  головою волосної ради був вибраний самий бідний із селян  Сокольцов  Трохим  Йосипович.

    У 1920 році  була організована партійний  осередок, її очолив  Літвінов Василь Андрійович, а у 1921 році організована партійна організація,  керівником якої був Сокльцов Ілля Яковлевич.

    У 1928 році було організовано перше колективне господарство "Комуна" (Рад. село). Організаторами  комуни були   Лимар Нестор, його син Андрій, Кореневський Мефодій Дорофійович, Ісіченко Тимофій. Першими комунарами були Васенко Григорій Яковлевич, який більше тридцяти  років пропрацював головним бухгалтером  колгоспу, Зеленський Данило, Тищенко Ігнат, Козир Гаврило та інші.

     Перша артіль була організована  в кінці 1929 року, під назвою  "12- річчя РСНА". Роком організації колгоспу вважається 1930 рік, коли було організовано один в селі колгосп під назвою "Комінтерн", і у 1931 році була завершена колективізація. У 1934 році колгосп "Комінтерн" розподілився на 4 колгоспи: "Рад.село", "Постишева", "Ворошилова", "Червона Українка".

     У 1928 році почалась ліквідація безграмотності, яка закінчилась у 1934 році. Активними учасниками ліквідації безграмотності були Затолока Гаврило Прохорович, Гнилицький Федот Матвійович, Ісіченко Федір Захарович. З 1934 року у Гусарівці працювала школа з 1 по 7 клас, паралельними класами.

     Колективізація підняла економічний  рівень  села, вже у 1939-1940 рр. село було радіофіковано і електрофікавано. У 1934 році була організована Гусарівська  МТС.

  На колгоспні поля прийшли трактори і комбайни. Першим комбайнером  в МТС була жінка – Кованченко Надія Іларіонівна. Колгоспи у 1939 році  придбали по  вантажному  автомобілю.

    Уже у 1937 році  працівники  колгоспу "Червона Українка", де головою був Федір Захарович, отримали на трудодень по 3 кг  хліба та по 1 рублю 20 копійок грошима.

     У 1939 році у центрі села почалось будівництво клуба, який  вже функціонував у 1941році, були побудовані добротні  будівлі МТС, сільмаг та інші  будівлі. У 1940 році почав працювати пологовий будинок.

     Та  22 червня 1941 року  самовіддана праця на благо держави  Гусарівчан була перервана війною. Більш як 300 чоловіків з перших днів війни пішли на фронт, та  приблизно 700  жінок та  підлітків  вийшли  з лопатами  копати протитанкові окопи від Донця в районі третього Байрака до с. Вітрівка, до 200 чоловік було направлено в Сахновщину та Зміїів для підготовки оборонних рубежів. Людська  худоба була евакуйована в глиб країни. Евакуацією займались Шевченко Яків Спиридонович, Затолока Степан Іванович, Токар Мифодій Охремович.  Евакуацією машинно-тракторного парку  керував  директор  МТС Дегтярьов.

      15 жовтня 1941 року село було окуповано фашистськими  загарбниками. Під час окупації німці насильно відправляли мешканців села на роботу до Німеччини. Тільки літом було відправлено 58 чоловік. В травні 1942 рок підлітки та старики були  забрані концтабори в район Барвінкове та м. Красноармійськ.

      Не дивлячись на строгий режим запроваджений німцями, мешканці села надавали  супротивність, ховали продукти  харчування, спалювали скирти з хлібом, молодь ховалась від відправки до Німеччини. Молоді хлопці, Бичок Яків Гурійович і Тарусін Ілля Степанович перерізали кабель німецької лінії зв’язку, яка з’єднувала передові німецькі частини зі штабом фронту.

     15 жовтня 1941 року, коли фашисти окупували село, прицільним вогнем  із м. Балаклія червоноармійці-артилерійці   знищили  дві дальнобійні німецькі пушки і приблизно 20 німців.

     10 січня 1942 року село було перший раз звільнено від німців. Рота радянських солдат, маючи 2 кулемета та 40  гвинтівок і 20 автоматів, захопили 80 вантажних автомашин, понтони для переправи. Та купка бійців не змогли вдержати  натиск полку гітлерівців, котрі прийшли з Балаклії і наші воїни змушені були відступати на східну частину села, де і зав’язався нерівний бій. Радянські воїни вдержали позицію до підходу нашого підкріплення, сім днів тривав бій за село. В результаті мужності  і стійкості наших солдат, німці   змушені були  відступити, залишивши вбитими 451 чоловік. В районі "довгої могили" і "Шебелинської", дорогою,   фашисти, які  були   знищені. Більш 100  червоноармійців полягло в цьому бою смертю хоробрих.

      Та 20 травня 1942  року в районі "Гордієвого яру" та "копанок" о 16 годині зав’язався жорстокий бій, більш як 40 німецьких літаків бомбили це місце, де зосередились червоноармійці, 40 танків з  чорними хрестами знищували окопи захисників Вітчизни. Більше 1000 воїнів  склали свої голови  на полях нашої землі. Нашим військам прийшлось залишити село, де воцарився німецький "порядок", все, що було у мешканців, відбиралось і відправлялось до Німеччини. Але 7 лютого 1943 року   прийшло визволення  Гусарівки, та вже 14 лютого того ж року німці знову  займають село. 

      Та незабаром, 8 березня, батальйон радянських військ прорвав оборону противника в районі Первомайська, направився на звільнення Гусарівки. Рано вранці на північно-західній околиці села зав’язався бій. В цьому нерівному бою за свободу і незалежність Вітчизни загинуло 460 відважних воїнів та одна медична сестра. Бої продовжувалися, і лише 15 серпня 1943 року радянські війська назавжди звільнили с. Гусарівку від  німецької навали.

      Дорога наша земля, тому, що у роки Великої Вітчизняної війни "щедро" полита кров'ю  солдат багатьох  націй і національностей нашої Батьківщини. За період окупації Гусарівка була  повністю зруйнована, спалена -  із 600 будинків залишилось всього 38 напіврозвалених житла. Німецько-фашистські загарбники причинили ущерб селу на 76 мільйонів рублів.

      Гусарівській сільській раді  підпорядкований населений пункт – с. Волобуївка.  Село Волобуївка розташоване за 4 км. від  с. Гусарівка.